П Е Р Е М О З І – 6 5 !
Протягом десятиліть День Перемоги залишається найбільш зворушливим святом. Ніякі інші свята не можуть зрівнятися з ним. Ветеран в орденах – символ сили Вітчизни. Саме 9 Травня ми особливо відчуваємо гордість за свою історію і хочемо вірити, що здолаємо усі біди. Ветеранам Великої Вітчизняної війни – нашим землякам присвячуємо …
Сорок п’ятого року салюти збудили весну.
Одяглася земля веселково у шати духмяні.
Лиш за фільмами знаємо ми про далеку війну,
Від якої ще й досі неспокій у снах ветеранів.
Перемого! Перемого!
Світлий промене в нашій душі.
Будь нам вірою, правдою, Богом
На життєвім крутім віражі!
Перемого! Перемого!
Ми по золоту мирних хлібів
Прокладемо до щастя дорогу,
Салютуючи серцем тобі.
Хто за волю життя не жалів у жорстокій борні,
Хто не зводив себе за життя на круті п’єдестали,
Той у серці народу героєм лишивсь по війні.
Для народу свого вони вічною пам’яттю стали.
Салютуємо серцем ми знов переможній весні.
Розливається свято від краю до краю розлого.
І лунають у душах синів та онуків пісні,
Що натхненно співались батьками у день Перемоги.
Олег Попов – олександрієць.
ГЕРОЇ ВІЙНИ
Герої Радянського Союзу,
повні кавалери Ордена Слави
Олександрійщини
Усі ветерани Великої Вітчизняної війни – герої. Але серед них є особлива кагорта людей – їх Вітчизна визнала Героями Радянського Союзу.
На Кіровоградщині таких 130 . Олександрієць Петро Кирилович Кошовий цього високого звання удостоєний двічі.
На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни наші земляки – олександрійці громили ворога і 15 з низ стали Героями Радянського Союзу. У боях за оборону Москви це високе звання одержав Горобець Степан Христофорович, в битві за звільнення Севастополя став Героєм Петро Кирилович Кошовий, за Київ – Очеретько Іван Данилович, Барвінський Олексій Дмитрович, Калініченко Григорій Мартинович, за Мінськ – Бондаренко Іван Максимович, за Вітебськ – Дидишко Олександр Іванович, за Ленінград – Захарченко Михайло Дмитрович, Єдкін Віктор Дмитрович, на Сандомирському плацдармі – Жежеря Олександр Єфремович, за Будапешт – Якименко Іван Родіонович, за Берлін – Чередниченко Іван Антонович та Турчин Василь Федорович.
Повних Кавалерів Ордена Слави на Олександрійщині троє. Це Микола Нестеренко, Степан Федченко, Іван Котов.
За звільнення нашого краю віддали своє життя п’ять Героїв Радянського Союзу: Тихомиров В.В., Підкопай І.Я., Титаренко С.І., Расковинський Ц.С., Баранов П.О
Тривалий час у нашому місті проживали Герої Радянського Союзу Антоніна Федорівна Худякова та Леонід Іванович Туйгунов.
Г. Бржезинський – член Олександрійської
міської організації ВУССО.
Кошовий Петро Кирилович
Маршал Радянського Союзу
Народився 21 грудня 1904 р. в м. Олександрії в багатодітній селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1925 року. Навчався в Олександрійському педагогічному училищі. У 1920-22 рр. брав активну участь у громадянській війні у складі 8-ї дивізії Червоного козацтва. Під час навчання в Українській кавалерійській школі імені С.М.Будьонного в Єлисаветграді (1924-1927) був секретарем комсомольського осередку. Закінчив Військову академію ім. М.В.Фрунзе (1939). З лютого 1940 р. – командир 65-ї мотострілецької дивізії.
З перших днів Великої Вітчизняної воював з фашистами під Тихвіном, Ленінградом, на Волзі, в Криму, Білорусії, Східній Пруссії – як командир стрілецьких дивізій і корпусу. Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 16 травня 1944р. і 19 квітня 1945 р. П.К.Кошовий двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Відзначений також п’ятнадцятьма орденами. Маршал Радянського Союзу (1968).
По війні – перший заступник і головнокомандуючий Групою радянських військ у Німеччині (1955 – 1957, 1965 – 1969), Командуючий військами Сибірського та Київського військових округів (1957 – 1965), з жовтня 1969-го – на відповідальній роботі в Міністерстві Оборони СРСР.
Кандидат у члени ЦК КПРС (1961-1971). Депутат Верховної Ради Союзу РСР 6-го і 7-го скликань. Кандидат у члени президії ЦК Компартії України (1961 -1966).
Помер 30 серпня 1976 року в Москві. Петро Кирилович Кошовий – почесний громадянин міста Олександрії, де в 1949 році йому встановлено бронзовий бюст.
Баранов Петро Олександрович
Старший лейтенант.
Командир танкової роти 68-ї
бригади 8-го механізованого корпусу
Рота старшого лейтенанта П.Баранова особливо відзначилась в бою за розширення плацдарму на правому березі Дніпра. 20 листопада 1943 року танкісти прорвали сильно укріплену оборону противника, оволоділи опорним пунктом в селищі Новозолотарівка. Коли в бою за села Омельник та Камбурліївка закінчилися боєприпаси, танкісти нищили ворога гусеницями і забезпечили підрозділам хороше прикриття. Протягом трьох днів тяжких боїв танкісти П.Баранова знищили і захопили 20 гармат, 2 бронетранспортери, 11 вантажних та 2 легкові автомашини. На ворожому аеродромі знищили 2 «Фоккевульфи», 2 мінометні батареї, вісім кулеметних гнізд, штаб корпусу противника, продовольчий склад. У жорстокому бою з гітлерівцями П.Баранов при звільнені села Косівка був тяжко поранений і помер від ран в госпіталі, який знаходився в селі Глибоке. Похований в селі Недогарки.
Балаханов Дмитро Олександрович
батальйонний комісар
609-го стрілецького полку
139 стрілецької дивізії
Народився 7 листопада 1904 року в Селищі Нова Прага Олександрійського району в сім’ї робітника. Росіянин. Член КПРС з 1927 року. Навчався в Новій Празі та Дніпропетровську. В 1925-30 рр. служив на Чорноморському флоті. Після закінчення ад’юнктури військового факультету Інституту фізкультури ім. П.Ф.Лєсгафта працював у політвідділах Ленінградського і Білоруського військових округів.
Відзначився в бою з білофіннами за с.Салвоярве на західному березі ріки Харвасярве, де з двома ротами бійців відбив кілька контратак шюцкорівців, і 12 грудня 1939 року загинув.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 січня 1940 року батальйонному комісарові Балаханову Дмитрові Олександровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Іменем комісара Д.О.Балаханова названо населений пункт в Карельській АРСР.
Барвінський Олексій Дмитрович
лейтенант, командир взводу,
управління батареї
691-го артилерійського полку
237-ї Пирятинської стрілецької дивізії 18-і армії
Народився 4 квітня 1924 року в с. Занфірівці Олександрійського району. Українець. Член КПРС з квітня 1944 року. Дитячі та юнацькі роки пройшли в Харкові, де закінчив семирічку та 14-ту артилерійську спецшколу.
З березня 1943 року, після завершення навчання в Першому Ленінградському Артилерійському училищі, – в Діючій армії. Брав участь у боях на Курській дузі. Воював на Воронезькому, 1-му і 4-му Українських фронтах. Будучи начальником розвідки дивізіону, полку, командиром батареї, визволяв Україну, Румунію, Угорщину, Польщу, Чехословаччину.
Особливо відзначився під час форсування Дніпра в районі села Гребені Київської області, де завдяки корегованому ним вогню підрозділи 838-го стрілецького полку зайняли стратегічно важливі висоти на правому березі Дніпра. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 24 грудня 1943 року лейтенанту Барвінському Олексію Дмитровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він – учасник Параду Перемоги, що відбувся 24 червня на Красній площі в Москві.
По війні – на комсомольській і партійній роботі в Кемеровській, Полтавській і Кримській областях. В 1957 році з відзнакою закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС, працював заступником начальника Ялтинського морського порту.
Бондаренко Іван Максимович
капітан, командир батальйону
459-го стрілецького полку
42-ї стрілецької Смоленської дивізії 49-ї армії
2-го Білоруського фронту
Народився 30 березня 1918 року в с. Нова Прага Олександрійського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. Член КПРС з 1945 року. У 1937-1938 рр. – бухгалтер Новопразького районного відділу соціального забезпечення.
З 1938 року – в армії. Брав участь у боях з білофіннами. З червня 1941-го – на Північному, Ленінградському, Західному і 2-му Білоруському фронтах. Закінчив Рязанське піхотне училище та курси «Выстрел».
Особливо відзначився в боях на території Могильовської області Білоруської РСР у червні-липні 1944 року, де його батальйон, прорвавши ворожу оборону на річці Проня, в числі перших форсував Дніпро, перерізав шосе Могильов – Мінськ і штурмував м. Гродно.
Визволяв Польщу, війну закінчив у Берліні, на Ельбі.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 24 березня 1945 року капітан Бондаренко Іван Максимович удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
До 1952 року – секретар Новопразького райвиконкому, до 1976-го – старший інспектор по кадрах Дніпропетровського обласного управління держтрудощадкас.
Горобець Степан Христофорович
Ю молодший лейтенант,
командир танка 1-ої окремої
танкової бригади Калінінського фронту
Народився 8 лютого 1913 року в селі Долинському Олександрійського району в селянській сім’ї. Українець. Кандидат у члени КПРС з 1943 року. Навчався в рідному селі, працював машиністом газодувної турбіни на азотно-туковому заводі в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.
Відзначився в боях з фашистами на Волоколамському шосе. 17 жовтня 1941 року ввірвався до м. Калініна і з боєм пройшов його центральною магістраллю – вулицею Радянською. 7 лютого 1942 року екіпаж його машини розчавив З протитанкові гармати, 12 мінометних і 22 кулеметних точок, знищив 15 ворожих бліндажів, близько 70 солдатів та офіцерів. Загинув смертю хоробрих. Похований у селі Бола Старицького району Калінінської області.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 5 травня 1942 року молодшому лейтенантові Горобцю Стефанові Христофоровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В рідному селі іменем героя-земляка названо одну з вулиць.
Дидишко Олександр Іванович
капітан, командир дивізіону
301-го гаубичного артилерійського
полку РГК 7-ї армії
Народився 1 липня 1911 року в селі Попельнастому Олександрійського району в робітничій сім’ї. Білорус. Член КПРС з 1940 року. Навчався і працював у м. Верхньодніпровську, звідки в 1929 році призваний до лав Червоної Армії. В 1933 році закінчив Одеське військове артилерійське училище.
Особливо відзначився під час війни з білофінами 1930-1940 років. Артилерійський дивізіон під його командуванням у грудні 1939 – лютому 1940 рр. знищив два мінометні та п’ять вогневих гнізд.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 11 квітня 1940 року капітанові Дидишку Олександрові Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений також орденом Червоної Зірки.
О.І.Дидишко – учасник Великої Вітчизняної війни. Був начальником артилерійського постачання 43-го Червонопрапорного артполку, командиром 936-го артполку 362-ї стрілецької дивізії під Москвою, під час визволення Калінінської, Смоленської, Вітебської областей.
5 лютого 1944 року полковник О.І.Дидишко був смертельно поранений осколком у бою за місто Городок Вітебської області. Похований на братському кладовищі у м. Городок.
Єдкін Віктор Дмитрович
майор, штурман 72-го
гвардійського винищувального
авіаційного полку
Народився 21 червня 1917 року в м. Олександрії в багатодітній сім’ї робітників. Українець. Член КПРС з червня 1942 року. У 1937 році закінчив Жданівський металургійний технікум і того ж року за спеціальним набором ЦК ВЛКСМ, за комсомольською путівкою, вступив до Чугуївського військового авіаційного училища. З 1940 року служив у Ленінградському воєнному окрузі.
Воював з перших днів Великої Вітчизняної – на Ленінградському, Північно-Західному, 1-му, 2-му, 3-му Прибалтійських фронтах. Бойове хрещення одержав у бою під Старою Руссою. У 350 бойових вильотах провів 150 повітряних боїв і збив 21 фашистський літак.
Указом Президії Верховної ради Союзу РСР від 18 серпня 1945 року майору Єдкіну Вікторові Дмитровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Відзначений орденами: Червоного прапора (трьома), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня (двома), Червоної зірки (двома), кількома медалями.
До 1951 року служив у реактивній авіації Групи радянських військ у Німеччині. З 1955 року – полковник запасу. До 1974 року – механік гідрографічної лабораторії кафедри гідрології Одеського гідрометеорологічного інституту.
Жежеря Олександр Юхимович
гвардії сержант, командир
кулеметного розрахунку
289-го гвардійського стрілецького полку,
97-ї гвардійської стрілецької
Полтавської Червонопрапорної
ордена Суворова дивізії
Народився 9 квітня 1910 року в селі Ворошиловка Олександрійського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. Працював у колгоспі пасічником, неодноразово обирався членом правління сільгоспартілі.
В Радянській армії з 1943 року. Бойове хрещення отримав у боях за Кіровоградщину, під час форсування Південного Бугу і Дністра. Обезсмертив своє ім’я на Сандомирському плацдармі, де 13 серпня 1944 року відбив кілька контратак «королівських тигрів» з піхотою, але й сам був смертельно поранений.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 13 вересня 1944 року гвардії сержант Жежеря Олександр Юхимович посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Наказом міністра Оборони Союзу РСР його ім’я навічно занесене до послужних списків Радянських Збройних Сил. На його честь земляки перейменували рідне село на Олександрівку.
Захарченко Михайло Дмитрович
підполковник, командир
175-го штурмового авіаційного полку
305-ї штурмової авіаційної
Павлоградської Червонопрапорної
дивізії 15-ї повітряної армії
Народився 13 листопада 1910 року в селі Червоно-Венедиктивці Олександрійського району в сім’ї селян. Українець. Член КПРС з 1942 року. Семирічку закінчив у 1925 році в Червоній Кам’янці. Тоді ж став комсомольцем. У 1928 році, з третього курсу Шамівської сільськогосподарської профшколи Знам’янського району, вступив за комсомольською путівкою до Ленінградської військово-теоретичної школи. В 1930 році закінчив Качинське училище льотчиків, в 1951 році – Військово-повітряну академію.
Війну зустрів командиром ескадрилії 201-го бомбардувального авіаполку під Ленінградом, брав участь у його обороні, в боях на Калінінському, Південно-Західному, 3-му, і 2-му Українських, 2-му і 3-му Прибалтійських фронтах. Відзначений орденами: двома – Леніна, двома – Червоного Прапора, Олександра Невського та Вітчизняної війни 1-го ступеня, трьома – Червоної Зірки. Полк під його командуванням здійснив 5309 вильотів на штурмування ворожих позицій.
Указом президії Верховної Ради Союзу РСР від 18 серпня 1945 року полковнику Захарченку Михайлу Дмитровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
З 31 травня 1954 року він – генерал-майор авіації. По війні командував авіачастиною, був начальником авіаційного училища, працював інженером на заводі, будучи у відставці, у Краснодарському крайкомі ДТСААФ, старшим інженером у Мінмонтажспецбуді УРСР у Києві.
Калениченко Григорій Мартинович
гвардії лейтенант,
командир роти 4-го гвардійського
стрілецького полку
6-ї гвардійської стрілецької
Ровенської ордена Леніна Червонопрапорної ордена
Суворова дивізії 13-ї армії.
Народився 13 березня 1903 року в селі Ганнівці Олександрійського району в сім’ї машиніста. Українець. Член КПРС з червня 1930 року. В 1914-1917 роках навчався в Куколівському міністерському початковому училищі. Після батькової смерті разом з сім’єю переїздить до Попельнастого. Наймитує у куркулів. У листопаді 1925 року призваний на дійсну службу. Потому – у портовій воєнізованій охороні в м. Баку, підручний слюсаря на авторемонтному заводі. З 1931 року – на машинобудівному комбінаті, згодом на шкіряному заводі слюсарем. З мандатом ЦК Компартії Азербайджану виїздить на села, допомагає мобілізувати кошти для індустріалізації країни.
На фронті – з червня 1942 року. Особливо відзначився у вересні 1943 року в битві за Дніпро, де його рота першою досягла західного берега. 30 вересня того ж року загинув при визволенні села Оташів на Прип’яті, разом з бійцями роти знищивши понад 50 гітлерівців.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 16 жовтня 1943 року гвардії лейтенант Калениченко Григорій Мартинович посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
На заводі, де до призову на фронт працював майбутній Герой, його портрет – у галереї передовиків виробництва.
Очеретько Іван Данилович
старший лейтенант,
командир роти 615-го стрілецького полку
167-ї стрілецької Сумської Червонопрапорної
дивізії 51-го стрілецького корпусу 38-ї армії
Народився 15 вересня 1908 року в селі Попельнастому Олександрійського району у сім’ї селян. Українець. Член КПРС з 1943 року. У 1922 році закінчив шість класів. На фронт призваний 25 червня 1941 року Олександрійським райвійськкоматом з посади заступника голови колгоспу «Зоря комунізму»
У серпні 1941 року відзначився у боях на Каховському плацдармі, де протягом п’яти днів стримував зі своїм взводом натиск гітлерівців. Воював на Воронезькому фронті, визволяв міста і села Курської, Сумської, Чернігівської областей. Іван Данилович Очеретько тричі поранений: під Білою Церквою, Каховкою, і на Дніпрі. Його рота першою в полку вийшла до Дніпра і сягнула його правого берега. Відбивши дві ворожі контратаки біля острова східніше Вишгорода, старший лейтенант забезпечив переправу усьому батальйону. Потім ще два дні вибивав шалені атаки, поки старе русло Дніпра не форсувала вся рота. Особисто знищив понад 150 гітлерівців. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 29 жовтня 1943 року старшому лейтенантові Очеретьку Іванові Даниловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Відзначений також орденом Червоної Зірки (1942). Жив у рідному місті Олександрії, головував у колгоспах району, до виходу на пенсію очолював шляховий відділ Олександрійського райвиконкому.
Підкопай Іван Якович
Герой Радянського Союзу
Капітан гвардії, Командир
автоматної роти 23-ого гвардійського
ордена Леніна стрілецької дивізії.
В числі перших підрозділів рота І.Підкопая форсувала Дніпро. Відвойовано у ворога невеличкий шматочок землі на правому березі Славутича. Кілька днів тривали бої. Фашисти десятки разів кидалися в атаку і кожного разу відступали. Гвардійці з честю виконали бойове завдання.
Автоматна рота капітана Підкопая брала участь у визволені сіл нашого району, Березівки, Протопопівки, Приютівки та Користівки. В бою за село Мошорине відважний герой поліг на полі бою, його поховано в Новій Празі.
Расковинський Цезар Сильвестрович
Герой Радянського союзу, командир гармати
Доблесні Радянські війська витримавши шалений натиск ворога, перейшли в контрнаступ на Курсько-Орловській дузі. Серед наступаючих був і командир гармати Расковинський. Він переможно пройшов з боями шлях від Волги до Дніпра. Гарматна обслуга Расковинського вкрила себе невмирущою славою. На її особистому рахунку дванадцять знищених «тигрів», шість бронетранспортерів, сотні гітлерівських вояк.
Визволяв Харків, Полтаву, Кременчук. Один з перших досяг берега Дніпра, бився з фашистами за розширення плацдарму.
На підступах до селища Нова Прага оскаженілі фашисти кидалися в смертні контратаки, не шкодував ні живої сили, ні техніки. В тому бою ворожа куля обірвала життя героя.
Похований в селищі Нова Прага.
Ткачов Макар Лукич
Молодший лейтенант,
командир взводу 300-го
стрілецького полку
70-ї стрілецької дивізії 7-ї армії
Народився 1909 року в селищі Нова Прага Олександрійського району в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС. Початкову освіту здобув у Новій Празі. З раннього дитинства наймитував у куркулів. У 1921 році разом з батьками вступив до першої в селі сільськогосподарської трудової комуни імені Леніна. Працював у машинно-тракторному товаристві «Шлях агрономії».
Учасник боїв з білофінами. Особливо відзначився 111 лютого 1940 року під час прориву лінії Маннергейма на Карельському перешийку, зокрема в боях на острові Піїсаарі. Артилеристи вогневого взводу разом з сусідніми підрозділами захопили п ять ворожих гармат, дві тисячі снарядів та два мільйони патронів.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 21 березня 1940 року молодшому лейтенанту Ткачову Макарові Лукичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Пізніше старший лейтенант М.Л.Ткачов командував батареєю 576-ї стрілецької дивізії, був начальником артилерії 490-го стрілецького полку. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. Удостоєний кількох бойових орденів.
Помер у 1966 році.
Турчин Василь Федорович
Сержант, командир кулеметного розрахунку
3-го ескадрону 12-го гвардійського
кавалерійського Червонопрапорного ордена
Олександра Невського полку 3-ї
гвардійської кавалерійської Червонопрапорної
дивізії 2-го гвардійського кав. корпусу
Народився 5 липня 1922 року в селищі Нова Прага Олександрійського району в сім’ї селян. Українець. Член КПРС з 1945 року. В 1937 році закінчив місцеву семирічку і пішов працювати в колгосп. Через два роки очолив комсомольську організацію колгоспу «Червоний прапор»
В липні 1941 року Новопразьким райвійськкоматом призваний до лав Червоної армії. Після двомісячного навчання на кулеметних курсах у Ворошиловграді – на фронтах: Західному, Центральному, Брянському і 1-му Білоруському. Бойове хрещення отримав у грудневих боях під Москвою.
Відзначився 22 квітня 1945 року під час форсування Шпреє. Одним з перших встановив свій станковий кулемет на вогневому рубежі і відбив три ворожі контратаки, знищивши близько сотні гітлерівців, чим забезпечив переправу на південний берег кав. ескадрону. Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 31 травня 1945 року сержантові Турчину Василеві Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З 1946 року жив у м. Калінінграді, де працював на м’ясокомбінаті, в риболовецькому порту, в транспортній конторі зв’язку. Помер 3 листопада 1980 року.
Титаренко Степан Іванович
Командир 233 гвардійського.
стрілецького полку,
7-ї гвардійської армії.
За успішне форсування Дніпра командиру полку С. І. Титаренко, який своїми відважними діями зумів згуртувати воїнів на подвиг, виконавши наказ командування, у жовтні 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З жорстокими боями пройшов від берегів Дніпра до Кіровоградщини. На підступі до Нової Праги відважний командир полку загинув.
Його поховано в Новій Празі, в селі Велика Кам’янка, де жив і навчався герой.
Його ім’ям названо вулицю в селищі Нова Прага.
Тихомиров Володимир Васильович
Генерал-майор, командир
93-ої Харківської стрілецької дивізії
В період Великої Вітчизняної війни дивізія під командуванням генерала Тихомирова брала активну участь в героїчній обороні Сталінграда.
Громили ворожі полчища під Курськом і Бєлгородом, звільняли від фашистів Харків. Блискавичні удари наносили тихомирівці по ворожих позиціях у вересні, жовтні, листопаді 1943 року.
Генерал завжди був на передньому плані, завжди серед бійців. Він не залишив свого посту навіть тоді, коли тяжко захворів.
Звільняючи наш край, помер Володимир Васильович в польовому госпіталі в січні 1944 року.
Похований в Новій Празі. Його ім’ям названо вулицю в селищі.
Чередниченко Іван Антонович
Майор, заступник командира
369-го стрілецького Кобринського Червонопрапорного
ордена Суворова полку по політичній частині
212-ї стрілецької Кричевської Червонопрапорної
орденів Суворова і Кутузова дивізії
61-ї армії 1 -го Білоруського фронту
Народився 10 вересня 1910 року в селі Піщаний Брід Олександрійського району в бідній селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1939 року. Навчався у рідному селі . Працював у кам’яному кар’єрі. З 1933 року – в Ленінграді, потім в Іваново-Вознесенську.
Призваний до лав Радянської Армії, служив на Далекому Сході. Закінчив військово-політичні курси, був політруком.
В роки Великої Вітчизняної воював на Південно-Західному, Брянському, Центральному, 1-му і 2-му Білоруських фронтах.
Визволяв Україну, Білорусію, Прибалтику, Польщу. Відзначився під час прориву ворожої оборони на Віслі південніше Варшави, в боях на Одері. Загинув 27 березня 1945 року під містом Штаргардом.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 15 травня 1946 року майору Чередниченку Іванові Антоновичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
На школі, де навчався Герой Радянського Союзу встановлено меморіальну дошку.
Якименко Іван Родіонович
Гвардії капітан, командир батальйону
305-го гвардійського стрілецького полку
108-ї гвардійської дивізії
37-го стрілецького корпусу 46-ї армії
Народився 1902 року в селі Куколівці Олександрійського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. Член КПРС. Наймитував у багатіїв. Одним з перших вступив до сільськогосподарської комуни. До війни – голова колгоспу «Червона громада» в рідному селі.
На фронті – з перших днів війни. З боями пройшов Україну, Румунію, Болгарію, Югославію, Австрію. Виняткові мужність і відвагу виявив у грудневих боях 1944 року під Будапештом. В ніч на 5 грудня його батальйон першим у дивізії форсував Дунай в районі міста Ерчі, зламав опір фашистів і зайняв плацдарм на правому березі ріки. Тут гвардійці витримали атаку 25 фашистських танків, захопили три гармати і стільки ж мінометів, взяли в кільце колону автомашин, яка мчала до цистерни з бензином, щоб висадити їх станцію в повітря.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 24 березня 1945 року гвардії капітанові Якименку Іванові Родіоновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
День Перемоги зустрів під Прагою, у Чеських Будейовіцах. По війні знову очолив колгосп у рідній Куколівці. Помер у 1976 році.
Худякова Антоніна Федорівна
Заступник командира ескадрильї
46-го гвардійського нічного бомбардувального полку
325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії
4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту,
гвардії старший лейтенант
Герой Радянського Союзу, народилася 20 червня 1917 року в с. Нова Слобода Брянської області. Навчалася в церковно-приходській школі с. Нова Слобода, потім в м. Карачеві. Закінчивши семирічку вступила в індустріальний технікум м. Бежиці Брянської області.
Після закінчення технікуму в 1937 році була направлена в м. Дніпродзержинськ на вагонно-будівний завод на посаду майстра. Працюючи на заводі, навчалася в аероклубі, потім в Херсонській школі Осоавіахіма.
В 1940 році штурман-льотчик Худякова А.Ф. розпочала роботу спочатку в Брянському, а потім Орловському аероклубах.
Розпочалася Велика Вітчизняна війна і Антоніна добровольцем пішла в льотну частину Раскової, потім в полк Бершанської.
З травня 1942 року Худякова А.Ф. приймає активну участь в бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни. Особисто провела 926 бойових вильотів, мала бойовий наліт 3139 годин. В роки війни приймала активну участь в обороні Північного Кавказу, по розгрому німецьких загарбників на Таманському і Кримському півостровах, в Білорусії, Польщі, Східній Прусії, Німеччині.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року Худяковій Антоніні Федорівні присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі Золота зірка.
Антоніна Федорівна нагороджена двома орденами Червоного Прапору, орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня та багатьма бойовими медалями.
Герою Радянського Союзу Худяковій А.Ф. присвоєно звання почесного громадянина м. Карачева та м. Олександрії.
Антоніна Федорівна приймала активну участь в організації краєзнавчого музею, зборі експонатів, створенні експозицій.
З 1980 по 1991 рр. Худякова А.Ф. працювала директором народного краєзнавчого музею, у грудні 2003 року музею присвоєно її ім’я.
Туйгунов Леонід Наумович
Штурман ланки 335-го авіаційного полку,
4-та гвардійська авіаційна дивізія,
4-й гвардійський авіаційний корпус, старший лейтенант
Народився 5.10.1919р. в с. Ладейки, зараз м. Красноярськ, в родині робітника. Закінчив 10 класів. В Радянській Армії з 1939 р., закінчив Челябінське військове авіаційне училище в 1940 р.
Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. В 1942 р. закінчив вищу школу штурманів. Штурман ланки 335 авіаційного полку. З жовтня 1944 р. ст. лейтенант Туйгунов здійснив 205 бойових вильотів. Звання Героя Радянського Союзу отримав 5 листопада 1944 р. Після війни продовжив службу в ВПС. В 1959 р. полковник запасу. Працював інженером в ДХК "Олександріявугілля". Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, трьома орденами Вітчизняної війни І ст., двома орденами Червоної Зірки, медалями. Помер 22 вересня 2001 р. в м. Світловодськ. Похований в м. Олександрії.
Котов Іван Григорович
Учасник Великої Вітчизняної війни, повний кавалер ордена Слави. Працював у Північному Казахстані, звідки на початку 1944 року пішов до лав Червоної Армії, навесні 1944 року став сапером-розвідником моторизованої розвідувальної роти, яка діяла у складі 60-ї інженерно-саперної Кіровоградської Червонопрапорної бригади. Відзнак солдатської доблесті удостоєний у травні 1944 року, у лютому 1945 року, і в травні 1946 року. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, багатьма медалями.
Після війни служив у Радянській Армії.
Федченко Степан Михайлович
Повний кавалер ордена слави. Командир кулеметної обслуги, пізніше мінометник. Народився в селі Піщаний брід, Олександрійського району. При форсуванні річки Березини, біля міста Борисова мінометники Федченка С.М. своїми діями допомогли частинам радянських військ закріпитися на правому березі річки. Гвардійці в критичний момент бою витримали шалений натиск ворога. За цей бій старшого сержанта С.М. Федченка нагороджено Орденом Слави III ступеня. На підступах до міста Гданськ за мужність і відвагу та вміле керування боєм Степан Михайлович нагороджений Орденом Слави II, ступеня. Під Штетіном радянські війська понесли великі втрати в боях з відбірними гітлерівськими військами. Було поранено командира роти, тоді старшина Федченко взяв на себе командування ротою. За цей поступок Указом Президії Верховної Ради СРСР нашого земляка нагороджено Орденом Слави І ступеня.
Нестеренко Микола Дементійович
Повний кавалер Ордена Слави, розвідник 100-ї розвід роти, 97-ї гвардії стрілецької дивізії. Перший Орден Слави III ступеня Микола Дементійович отримав в боях під Яссами. Він за наказом командира провів операцію по виявленню вогневих точок ворога та взяттю в полон «язика». Наступну нагороду – Орден Слави II ступеня він отримав на річці Віслі. Тут він затримав ворожого розвідника. В боях на Одрі розвідники особливо відзначилися, вони воювали в надскладних умовах і ціною титанічних зусиль добували для командування нові цінні відомості про розміщення ворога. Старший сержант М. Нестеренко за відвагу в тих боях нагороджений Орденом Слави І ступеня.
Після війни бувалий розвідник працював у радгоспі «Більшовик», де очолював бригаду на одному з відділків радгоспу.
———————————————-
При підготовці матеріалів автор використовував книгу
В.В. Чабанова « Прославлені у війнах », та матеріали зібрані юними пошуковцями Олександрійського державного аграрного технікуму, документи з фондів Олександрійського краєзнавчого музею ім. А.Ф.Худякової та Олександрійського міського музею Миру.